УМИ́СНО (ВМИ́СНО), присл. З певною метою, з певним наміром; навмисно. Умисно широко дихаючи, перейшов він невеличкий клаптик безлісного шляху і вступив у гай (Гр., II, 1963, 83); — Ще не знавши, що ви перед твоїм шлюбом були знайомі, я вмисно запросив його до себе, надіючись, що ти закохаєшся в нім (Фр., VII, 1951, 392); Коли почула [Маруся] шум багатьох голосів і, оглянувшися, побачила, що до неї наближаються опришки усією громадою, — одразу перелякалася, серце сильно забилося в грудях. Але умисно не встала, хоч бігти хотілося (Хотк., II, 1966, 208).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 439.