УОСО́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., УОСО́БИТИ, блю, биш; мн. уосо́блять; док., перех.
1. Виражати явища природи, предмети в образах живих істот. Численні фантастичні істоти, якими східні слов’яни населяли навколишню природу, — Дів, русалки, або берегині, лісовики, водяники і т. ін., — усе це стародавні божества, які уособлювали природу (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 495).
2. Надавати чому-небудь конкретного вираження, реального образу, матеріальної форми. В образі Кармалюка народ уособлює титанічну силу, що знищує на своєму шляху ворожі полчища (Нар. тв. та етн., 4, 1966, 90); Розповідаючи про те, як у Миколи Задорожного вкрали його особисте щастя [«Украдене щастя» І. Франка], я намагався уособити в цьому образі мільйони простих селян моєї батьківщини, народ, у якого було вкрадено щастя (З глибин душі, 1959, 80).
3. ким, чим. Найповніше, найдосконаліше втілювати в собі якісь властивості, якості і т. ін., бути виявом, вираженням чого-небудь. Радянський партизан впевнено стояв перед натовпом і всім своїм виглядом уособлював таку силу, що, мабуть, багато присутніх, дивлячись на нього, дивувалися (Петльов., Хотинці, 1949, 207); Головний персонаж комедії [«Приезжий из столицы» Г. Квітки-Основ’яненка] «партикулярний» радник Пустолобов.. уособлює всі негативні риси чиновництва (Іст. укр. літ., І, 1954, 170); Партія комуністів.. уособлює собою найсвітліші ідеали людства (Ком. Укр., 7, 1963, 62); Про Тараса Григоровича Шевченка, що так повно уособив поетичну душу і героїчну долю свого народу, можна писати безкінечно (Вітч., 3, 1967, 200).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 453.