УПА́ЛИЙ1 (ВПА́ЛИЙ), а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до упа́сти1. Чи є хто такий, щоб у нього не стислося серце.., Як пересохла улітку земля задвигтить від упа-лих Стріл блискавиці..? (Зеров, Вибр., 1966, 200); Я раптом приходив до пам’яті, діставав упалу плівку (Ю. Янов., II, 1958, 118).
2. у знач. прикм. Тихий, слабкий, понижений від смутку, розчарування і т. ін. (про голос). [Неофіт-раб (упалим голосом):] І знов нічого я не розумію. Боротися в покорі — що се значить? (Л. Укр., II, 1951, 233)
УПА́ЛИЙ2 див. впа́лий1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 454.