УПА́РЮВАТИСЯ (ВПА́РЮВАТИСЯ), ююся, юєшся, недок., рідко, УПА́РИТИСЯ (ВПА́РИТИСЯ), рюся, ришся, док.
1. Розм’якшуватися, доходити до готовності під дією пари, окропу (перев. про страву).
2. розм. Покриватися потом від тяжкої роботи, надмірного напруження, спеки і т. ін. — Геть-чисто впарився, сину, — жалівся він Цигулі. —— Коли ж мало не всю худобу звели (Головко, II, 1957, 331); Найдьонов упарився. Важкий кулемет, важкі з водою чоботи і такий навальний біг (Ле, Мої листи, 1945, 143); — Ти б, Степане, свитку зняв, бо пече немилосердно, упаришся. Піт градом котиться… (Кочура, Зол. грамота, 1960, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 454.