УПЕРІ́ЗУВАТИ (ВПЕРІ́ЗУВАТИ), ую, уєш, недок., УПЕРЕЗА́ТИ (ВПЕРЕЗА́ТИ), ежу́, е́жеш, док., перех.
1. Перев’язувати, затягувати кого-небудь по талії, стегнах поясом або чимсь іншим. * Образно. Плачі горами стеляться, дугами гори уперізують (Черемш., Тв., 1960, 33).
2. тільки док., фам. З’їсти жадібно, багато. Станове [становить] їм вареники. Уперезали вони макітру (Сл. Гр.).
3. тільки док., розм. Сильно ударити кого-небудь. [Созонт:] Зовсім безневинних били. Я людина стара, а й мене якийсь бузувір уперезав по спині (Мокр., П’єси, 1959, 313); [Ясько:] Касю, мовчи,.. бо так тебе впережу, що пам’ятатимеш до нових віників (Ірчан, І, 1958, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 457.