УПОМИНА́ТИСЯ (ВПОМИНА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УПІМНУ́ТИСЯ (ВПІМНУ́ТИСЯ), ну́ся, не́шся, док., діал.
1. Нагадувати, домагаючись чого-небудь. Вже хоч і грошей не буде — зможуть обійтися. А як хто упімнеться за борг, — відкладуть до найближчого місяця (Круш., Буденний хліб.., 1960, 79).
2. Турбуватися за кого-, що-небудь. — Та нащо його, того посла? — запитала Якимиха. — Нащо! — Аби ставав за народом, аби за свій нарід упоминався (Кобр., Вибр., 1954, 56); — Немає кому впімнутися за бідним селянином (Фр., VI, 1951, 197); — Хіба люди не мають права упімнутися про своє? (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 465.