УПО́ЄНИЙ (ВПО́ЄНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до упої́ти. Целя, упоєна тим блиском, тим теплом, тою фізичною розкішшю життя, весни і молодості, всміхнута і рум’яна (Фр., II, 1950, 290); Ми впали несподівано, мов блискавка, на голови упоєних своєю перемогою панів (Кач., Вибр., 1953, 323);* Образно. Упоєні на бенкетах кривавих невільники-народи спали довго у спільній віковій своїй темниці (Л. Укр., І, 1951, 269); Сонце падало в долину, наче збита голова. Нахилялась, червоніла кров’ю впоєна трава (Перв., І, 1958, 266).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 464.