УПРО́ХУВАННЯ (ВПРО́ХУВАННЯ), я, с. Дія за знач. упро́хувати. Не зваживши на упрохування жінки та дітей, так і не перейшов [Оленчук] до хати, такі лежав тут на городі над Сивашем (Гончар, II, 1959, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 470.