УРВИГОЛОВА́, и́, ч. і ж., розм. Те саме, що зірви́голова; // Бешкетник. Здається ж, надворі майже сухо, але ось розхристаний урвиголова з другого класу Володя Сидоренко лізе в двері забрьоханий мало не по коліна (Коп., Тв., 1955, 290); * Образно. Що ж — урвиголова [потік]. До такого й не підступиш близько, та ніхто й не пробує.. А схочеш пити — оббризкає все лице, за шию наллється. Просто свавільник! (Хотк., II, 1966, 301).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 474.