УЧИ́ТЕЛЬСЬКИЙ (ВЧИ́ТЕЛЬСЬКИЙ), а, е.
1. Прикм. до учи́тель. Рада при мені виїхала до Парижа складати іспити з французької мови і літератури, аби мати офіціальний учительський диплом (Л. Укр., V, 1956, 414); Вже який раз питала [мати], що йому дасть учительська кар’єра. Скільки років доведеться чекати пристойної посади та чи й дочекаєшся? (Хижняк, Килимок, 1961, 92); Здається їй, нема в світі вищої науки за вчительську: це ж і книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (Стельмах, II, 1962, 107); // Власт. учителеві. В його [учителя] великих, трохи в косий проріз карих очах іскрилось тепло учительське (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 7); — Не гнівайся на мене. Це не я говорив таке — земля говорила. — На добраніч, брате, — за вчительською звичкою запам’ятовує братове «земля говорила». Може, в майбутньому, якщо залишиться живим, доведеться йому написати про владу землі (Стельмах, II, 1962, 76); // Який готує учителів. Цієї весни я скінчив учительську семінарію (Вас., II, 1959, 292); Я вступив до Глухівського учительського інституту в 1911 році, не маючи повних шістнадцяти років (Довж., І, 1958, 13).
2. у знач. ім. учи́тельська, кої, ж. Кімната для вчителів у школі, училищі. Корній Іванович не поривав зв’язків з педагогічним колективом, вряди-годи забігав до кабінету директора школи, до завуча, до вчительської (Вол., Місячне срібло, 1961, 294); Школа жила своїм одвічним життям. В учительській цокав на стіні годинник, в класах стояв тихий, схожий на бджолиний шум (Збан., Курил. о-ви, 1963, 12).
3. Повчальний. — Ні, серденько, — додав молодий чоловік поважним, учительським тоном, — так не можна робити! (Фр., II, 1950, 72); Дидактизму, учительського характеру багатьох речей цього ряду [«З вершин і низин», «Мій Ізмарагд»] не приховував сам Франко (Рильський, III, 1956, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 536.