Слово "учувати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


УЧУВА́ТИ (ВЧУВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок. УЧУ́ТИ (ВЧУ́ТИ), у́ю, у́єш, док., перех.

1. Сприймати слухом, чути. В тій тиші Марія ясно вчувала, як за долиною шумить море (Кучер, Чорноморці, 1956, 423); — О, якби та юрба неправдива Вчула, як я тепер заспіваю!Скам’яніла б з нестяму та дива! (Л. Укр., І, 1951, 343); Війт був чоловік гордий і гострий. Учувши оці звернені до себе слова, він.. почервонів зі злості (Кобр., Вибр., 1954, 49); Пізніше до Юрка прийшов Петрусь. З кухні, де мила посуд, вчула [мати] їхню розмову (Дор., Не повтори.., 1968, 227); *Образно. Крізь стогін хуги, крізь сміх весни, крізь регіт грому і плюскіт зливи я все вчуваю: — Самотній!.. самотній!.. (Коцюб., II, 1955, 107).

2. Сприймати органами чуття, відчувати. Йдучи з Дичковим поруч, він мовчав, Плечем вчуваючи рамено друга (Перв., II, 1958, 202); Проте і тут.. — у пахощах кори, гілок так само вчував [Василь] зогріте променястим пилком сонця дихання весни (Грим., Незакінч. роман, 1962, 95); Вона підвелася і тепер тілько вчула, як щеміли її коліна (Мирний, І, 1954, 214); // тільки док. Розпізнати що-небудь органами чуття. І круторогі, вчувши свіжу воду, Та сіно, та жадану прохолоду, Самі звертають у широкий двір… (Рильський, II, 1956, 65); Прикриті попонами, тиснуться коні. Вони вже вчули чужинців, щулять вуха, сторожко витягують шиї (Тют., Вир, 1964, 494).

3. перен. Підмічати що-небудь приховане, здогадуватися про щось за певними ознаками. Чую спокійний, як завше, голос простуджений твій. Тільки незвичне звучання я учуваю у нім… (Гонч., Вибр., 1959, 167); Пастух не змовчить, не стерпить, тяжко образив голову і завгоспа, хіба ж так минеться? Серце вчува загрозу… (Горд., Дівчина.., 1954, 148); Вона була, як завжди, мила у своїх листах.., однак Бачура вчував у її словах і тінь тривоги, і розчарування (Чаб., Тече вода.., 1961, 110); За цими словами Стадницький вчуває щось недосказане, їдке, неприємне (Стельмах, І, 1962, 47); Жандарм Баглаї щось часто став проходжуватись мимо хати, чи не вчув чогось негідник? (Чаб., Балкан. весна, 1960, 73); // Уявляти собі що-небудь. Він мимохіть згадував слова Флори, привітні усмішки, ласкаві погляди, вчував її лагідний голос (Коцюба, Нові береги, 1959, 148); В його [колосся] гомоні я вже вчуваю веселий дзвін першої коси, гучну пісню комбайна (Ткач, Жди.., 1959, 61).

&́9671; Се́рце учува́є (учу́ло) — хто-небудь помічає (помітив) щось, здогадується про щось підсвідомо, інтуїтивно; Учува́ти (учу́ти) се́рцем — помічати що-небудь, здогадуватися про щось підсвідомо, інтуїтивно. Серце моє поривалось з ним [генієм] линуть. Він же поглянув журливо на мене і серцем я вчула, Що у небесні простори не сила моя полину́ти… (Л. Укр., І, 1951, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 538.