УШПИГНУ́ТИ (ВШПИГНУ́ТИ), ну́, не́ш, док., перех., чим і без додатка, розм.
1. Уколоти чим-небудь тонким, гострим, ужалити і т. ін. Еней од Турна утікає! І Турн вдогонку поскакав. Той не втече, сей не догонить, От тілько-тілько не вшпигне (Котл., І, 1952, 263); Пан з великою бородою зірвався з місця, немов його вшпигнула гадюка (Фр., IV, 1950, 172).
2. перен. Дошкулити комусь, образивши зауваженням, натяком. — Мосьє Дулькевич забув, що він розповідає про мосьє Марчинського, — ушпигнув поляка француз (Загреб., Європа 45, 1959, 400).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 542.