УЩАСЛИ́ВЛЮВАТИ (ВЩАСЛИ́ВЛЮВАТИ), юю, юєш, недок., УЩАСЛИ́ВИТИ (ВЩАСЛИ́ВИТИ), влю, виш; мн. ущасли́влять; док., перех. Робити щасливим кого-небудь. — Я вдячний вам навіть за ті ілюзії, котрі хоч кілька день ущасливлювали мене (Фр., III, 1950, 422); Куцевич належав до тих, хто більше брав собі, ніж давав іншим. Причому, беручи собі, він умів робити вигляд, що вщасливлює інших (Рибак, Час.., 1960, 424); — Когось любити і не послухати голосу серця, не ущасливити самої себе і інших, цього я не розумію (Коб., І, 1956, 236); // чим. Робити честь кому-небудь своєю присутністю. Молодий кінорежисер із повагою потиснув мені руку й захоплено подивився в вічі.. Він радий, що бачить мене здоровим, і запрошує до себе в ательє.. Він перекаже товаришам по роботі, що велика людина (це я) ущасливить їх візитом (Ю. Янов., II, 1958, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 542.