УЩУХА́ТИ (ВЩУХА́ТИ), а́є, недок., УЩУ́ХНУТИ (ВЩУ́ХНУТИ), не; мин. ч. ущу́х, ла, ло і ущу́хнув, нула, ло; док.
1. Ставати слабшим, затихати, припинятися (про явища природи). Ось став вітер ущухати, І хвилі трохи уляглись (Котл., І, 1952, 159); Ущухла буря. Розійшлись хмарки І скрізь панує тиша урочиста (Вороний, Вибр., 1959, 139); Хуртовина не тільки не вщухала, а ще розгулювалась. Поривний вітер шарпав голе гілля кущів під вікном (Головко, II, 1957, 557); Дощ ущух. Небо стало чисте, мов вимите (Кол., Терен.., 1959, 31); Кожного ранку солдати перш за все кидалися до вікон подивитися, чи не вщухла нарешті метелиця (Тулуб, В степу.., 1964, 186); // Зменшуватися в дії, в силі її вияву; припинятися. Вогняний ураган дійшов до наваленого лісу і вщух (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 78); В гарячу пору збиральної робота на токах не вщухає круглу добу (Гончар, Новели, 1954, 140); // Робитися спокійним. Ущухнуло море, і хвилі вляглися (Греб., І, 1957, 83).
2. Переставати звучати, лунати, чутися. Гучна розмова укривала хату. Вона ущухла тільки тоді, як Педоря одчинила двері, щоб унести самовар (Мирний, III, 1954, 210); Стрілянина не вщухала (Довж., І, 1958, 146); Гамір на передовій поступово вщухав. Лише зрідка де-не-де постукували контрольні кулемети (Гончар, III, 1959, 411); Сомко звелів ударити своїм тимпанникам у срібні бубни. Ущухнув трохи галас (П. Куліш, Вибр., 1969, 167); Рвонулося розкотисте «ура-а!» І вщухло враз (Бичко, Сійся.., 1959, 388).
3. Робитися менш відчутним; угамовуватися (про відчуття, почуття і т. ін.). Юлдаш перелетів через кінську голову. Прикрий біль шпигонув у ногу. З зусиллям хлопець підвівся. Біль у нозі не вщухав (Донч., І, 1956, 178); В міру того, як Савченко говорив, запал у Валі став потроху вщухати (Собко, Запорука.., 1952, 56); [Мелешко:] Спробуйте поки ці таблетки — ручуся, біль моментально вщухне (Коч., II, 1956, 493).
4. Замовкати, затихати. Довго ще, далеко за північ, розбуркана молодь не вщухала (Вас., Вибр., 1950, 124); Він знову підводить руку,.. але майдан не вщухає (Баш, На землі.., 1957, 19); Громада зовсім ущухла, дожидаючися, що скаже старшина (Гр., II, 1963, 358); Пташки ущухли, звірина причаїлась (Коцюб., І, 1955, 176); // перен. Заспокоюватися, переставати виявляти що-небудь (гнів, роздратування і т. ін.). Бжеський ущух так само швидко, як і скипів, і бучно розреготався (Тулуб, Людолови, І, 1957, 9); — Що новенького у волості, Якове? — запитав Євген, Панасович, коли Ярошенко трохи вщух і, сердито сопучи, почав роззувати розхлябані, заболочені чоботи (Речм., Весн. грози, 1961, 82)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 544.