ФАВН, а, ч. У староримській міфології — бог полів і лісів, покровитель отар і пастухів. Фавни і сатири можуть собі бути які хочуть бридкі, а проте ми любуємося ними в скульптурі (Фр., XVI, 1955, 296); "Єсть у нас всякої сили в лісах, на полях і по водах: Німфи, Сатири, і Фавни, й лісів охоронці Сільвани; Не ушановані правом з богами селитися в небі, Мають від нас на землі оселю вони і притулок.." (Зеров, Вибр., 1966, 305); *У порівн. Регоче [опришок], як фавн, розбризкуючи заклики, мов воду русалкову під промінь місяця (Хотк., II, 1966, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 549.