ФАТ, а, ч.
1. розм. Самовдоволений франт, джигун; особа, що любить похизуватися. [Микола:] От бестія, вже до полковника доп’явся. Мій кореш [товаришок].. Фат вищої марки (Д. Бедзик, Ост. вальс, 1959, 64).
2. заст. Роль самовдоволеного франта, коханця-позера в театральній п’єсі; актор, що виконує таку роль.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 569.