ФЕХТУВА́ЛЬНИК, а, ч. Той, хто фехтує, хто займається фехтуванням. Кращий фехтувальник війська Потоцького, поручик Манцевич бився на шаблях з Андрієм (Тулуб, Людолови, І, 1957, 110); // Спортсмен, що займається фехтуванням. Фехтувальники столиці України завоювали золоті медалі чемпіонів V Спартакіади України, вигравши поєдинки на шаблях і шпагах (Веч. Київ, 27.V 1971, 4); *У порівн. Вона почувала себе, як фехтувальник, що з першого ж удару вибив зброю з рук свого супротивника (Шовк., Починається юність, 1938, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 581.