ХА́ЛЕ́ПА, и, ж. Яка-небудь несподівана, прикра подія; біда, нещастя, неприємність. Тій бідній матері така халепа прийшла, що не зна, куди і метнутись (Кв.-Осн., II, 1956, 227); Після жнив украдено знову пару добрих коней у Денисового кума Терешка Тонконоженка. Скоро Денис про халепу дочувся, зараз пішов до його (Гр., II, 1963, 247); — Раджу вам від щирого серця, Євгене Вікторовичу: гоніть цього пройдисвіта геть, гоніть! Бо матимете з ним таку халепу… (Ле, Міжгір’я, 1953, 394); Оце з місяць тому трапилася халепа з чоловіком. Возили дерево з лісу, і прибило його березою (Цюпа, Краяни, 1971, 67); — А тут ще й радикуліт розгулявся — давня халепа. Стояти несила (Баш, Надія, 1960, 63); // заст. Негода. Ото яка халепа надворі, і носа з хати не вистромиш (Сл. Гр.).
&́9671; Ви́крутитися (ви́лізти, ви́братися і т. ін.) з ха́ле́пи; Збу́тися ха́ле́пи — позбутися якого-небудь горя, неприємностей. Доктор зрозумів причину нападу. Переконався, що напасники не помилились щодо особи, але тепер зародилась.. надія викрутитись з халепи (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 221); — Допоможи мені вилізти з цієї халепи, вік пам’ятатиму, ніколи не забуду… (Збан., Переджнив’я, 1960, 78); — Ну, слава тобі господи, — з полегшенням зітхнув Дейнека, приголубивши сина: — одної халепи збулися… (Добр., Ол. солдатики, 1961, 22); Часом вони потопали в снігових заметах.., часом же з великим напруженням ледве посувалися чистою кригою, згинаючись проти вітру. Кожного з них непокоїло, як удасться вибратись з цієї халепи (Трубл., Лахтак, 1953, 77); Вско́чити в ха́ле́пу [по са́мі ву́ха] див. вска́кувати; Завари́ти ха́лепу — розпочати неприємну, клопітливу справу, щось нерозв’язне. — Чому ж мовчав? — промовив нарешті той самий Тур, що заварив усю халепу (Скл., Святослав, 1959, 67); Зва́литься (наско́чить) ха́ле́па на кого — трапиться зненацька з ким-небудь нещастя, біда, неприємність. Не при всякій біді плачуть. Буває, що звалиться на людину халепа, а вона ще й радіє. Мовляв, гірше могло бути (Збан., Курил. о-ви, 1963, 47); Набира́тися (набра́тися) ха́ле́пи з ким — потрапляти в складне становище, зазнавати неприємностей через кого-небудь. — І куди, думаю, такого молодого взяли? ..Наберемося, думаю, з ним халепи (Ле, Наливайко, 1957, 57); Нароби́ти ха́ле́пи — наробити біди, неприємностей, клопоту. [Бичок:] Ну, наробив я халепи, ускочив аж по самісінькі вуха! (Кроп., І , 1958, 488); Потрапля́ти (потра́пити, попада́ти, попа́сти, попада́тися, попа́стися, встрява́ти, встря́ти і т. ін.) в ха́ле́пу — зазнавати неприємностей, біди. Коли б ще він [журавлик] був слухняним і стриманим, а то ж він завжди всім цікавиться! щоразу потрапляє в якусь халепу (Ів., Ліс. казки, 1954, 133); Відправившись до партизанів, Гуля заспокоював себе, гадав, що головне — це ввійти в довір’я і так збирати і передавати відомості, щоб не потрапити в якусь халепу (Петльов., Хотинці, 1949, 177); Він ще не зрозумів достеменно, що наробив, але вже відчував, що попав у якусь халепу, з якої, може, не пощастить і вибратись (Панч, III, 1956, 352); Од того дня перестала Явдоха Хіврю вчити.., їй самій часто казала: — Не буде з тебе нічого, бо дурна: й сама в халепу попалася, ..і мене підвела (Григ., Вибр., 1959, 100); Головатий дуже побоювався, як би Уляна Григорівна через свою довірливість і м’якосердя не встряла в яку-небудь халепу з такими закупниками (Добр., Очак. розмир, 1965, 91); Хай (неха́й) йому́ (їм, на ньо́го, на вас і т. ін.) ха́ле́па — те саме, що Хай (неха́й) йому (їм і т. ін.) біс! (див. біс1). Пху! нехай на вас халепа! (Сл. Гр.); Чини́ти ха́ле́пу кому — завдавати кому-небудь неприємностей, клопоту. На превелику силу одному знайомому Мирного вдалося узяти рукопис з цензури і умовити, щоб авторові не чинили халепи (Коцюб., III, 1956, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 13.