ХАЛУ́ПА, и, ж. Невелика убога житлова будівля; злиденна хата. Замість якоїсь прохацької халупи або землянки вона несподівано опинилась в чистому житлі (Н.-Лев., IV, 1956, 308); На другий день, коло полудня, набігли на циганську халупу турецькі жовніри, зробили трус, познаходили в плавнях якесь манаття й пов’язали всіх, хто був у хаті, навіть слабого Гіцу (Коцюб., І, 1955, 377); Прийду з маєтку, де я біля панських коней став, украй стомлений, ляжу в своїй халупі, а сон мене не бере (Мур., Бук. повість, 1959, 6); Лаврін добре влаштувався в давно покинутій мисливській халупі (Донч., III, 1956, 123); // Невелика занедбана господарська будівля або виробниче приміщення. На місці напівкустарних цехів і старих халуп, де випускалося дрібне устаткування для цукрових і виноробних заводів, виросли величезні виробничі корпуси (Наука.., 2, 1960, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 14.