ХАМОВИ́ТО, розм. Присл. до хамови́тий. — Я, можна сказати, одряхлів тільки духом, але не брюхом [черевом], — хамовито повідомив Геннадій. — Шлунок у мене — пошли, доле, кожному молотнику! Жорна! (Вол., Місячне срібло, 1961, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 16.