ХА́МСТВО, а, с.
1. заст. Збірн. до хам 1. — Овва, — відповів Дум’як, — так-то ви далеко від хамів. А зрештою, я не признаю ані хамства, ані панства (Фр., VIII, 1952, 32).
2. розм. Зухвалість, грубість, нахабство. Холодний тон Гармашихи він уловив, звичайно. Але подумав, що це не що інше як немилість за його оте хамство велике. Де ж пак! За три дні не спромігсь хвору Орисю провідати (Головко, А. Гармаш, 1971, 456); —Вивчаю походження хамства людського, грубощів, черствості, душевної глухоти (Гончар, Тронка, 1963, 127); — Хіба ж не хамство, дорогий колего, отакі порядки? Підстрелити й посадовити невинного чоловіка разом з карними злочинцями (Кач., II, 1958, 324).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 16.