ХАПАНИ́НА, и, ж., розм.
1. Захоплення, привласнення чого-небудь; хабарництво. Час чиновного царювання, хапанини та гніту минав, в народі все дужче та дужче почувалося нарікання на недоладне життя (Мирний, III, 1954, 185).
2. Поспішність, поспіх. [Діброва:] Сьогодня [сьогодні] зовсім невдало грав [Юрко] на скрипці: хапанина якась, а не грання, неспокій, раптовість… (Кроп., III, 1959, 59); Слуги та джури вже ледве дихали від хапанини, але, сповняючи пана свого накази, квапились дужче та дужче (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 24); Полковник Уніховський спішно перекидав війська з варшавських на бобруйські ворота. Хапанина наганяла жах на жовнірів, сіяла безладдя й колотнечу в тісних вулицях міста (Ле, Наливайко, 1957, 277).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 19.