ХАПУ́Н, а́, ч., розм.
1. Людина, яка бере хабарі; хабарник. [Микола:] Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить! (Котл., II, 1953, 28): Григорій Петрович ще захопив старих порядків на службі: старший був у них великий хапун, а ще більший ненависник волі (Мирний, III, 1954, 186).
2. Той, хто викрадає (викрав) кого-, що-небудь; викрадач. [Федько:] Не наближайсь! Не наближайсь! Чи се хапуни, чи що сюди утирилось! Ні! я так сестри своєї не продам! (Укр. поети-романтики.., 1968, 470); — То рушили! — кивнув Козак Мамай лицедієві з Ложкою, і за яку мить вони, поспішаючи навздогін за хапуном, що викрав панну Ярину, зникли.. в заростях вільхи (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 495).
&́9671; Хапу́н ухопи́в кого — швидко, несподівано зник хто-небудь. [Голос за садом:] Федоро! Який там тебе хапун ухопив? (Спокійніше.) Так немов у воду впала молодиця (Вас., III, 1960, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 23.