ХАРАКТЕ́РНИЦЯ, і, ж.., заст., розм. Жін. до характе́рник. — Встань, пророче, з домовини! — Характерниця мовля. Глянув цар: тії ж години Розступилася земля (Граб., І, 1959, 227); — Задля зиску і з відьмами побрався дехто з старшини моєї,— мовив гетьман, натякаючи на одруження самого Носача з багатою вдовою, котра славилась у Переяславі як характерниця і немалі гроші на чаклунстві своєму заробила (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 25.