ХАРЧА́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. харча́ти і звуки, утворювані цією дією. Його почало душити, і він простягся на ліжку без руху. Лише харчання свідчило, що життя ще не втекло зі старого тіла (Фр., IV, 1950, 184); Батько обережно відчинив двері. А там таке гарчання та харчання, ніби собаки гризуться (С. Кравч., Бувальщина, 1961, 36); Дід протягся і скоро захріп, а Івась ще довго слухав його сопу та харчання (Мирний, І, 1954, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 28.