ХАРЧІ́, і́в, мн.
1. Те, що споживають, їдять і п’ють; їстівні припаси, їда. В п’ятницю вдосвіта взяла Явдоха ціпок у руки та торбинку з харчами й подалась з людьми на прощу (Коцюб., I, 1955, 53); Хлопець пішов у поле з харчами у вузлику та з серпом за поясом (Ле, Право.., 1957, 18); Текля купувала хліб, м’ясо, овочі та інші харчі на цілий день (Смолич, II, 1958, 39); // розм. Те саме, що корм. — Верблюд, Вусте, не то що до Каховки, до самих Криничок може дійти не пивши.. І в харчах перебору нема — найгрубіший молочай їсть… (Гончар, Таврія, 1952, 233).
2. Те саме, що харчува́ння 1. Бурлаки згодились з Бродовським по три карбованці на місяць на його харчах, і пішли до казарм (Н.-Лев., II, 1956, 208); —Наймаю до осені. Харчі мої, а за гроші й не балакайте (Тют., Вир, 1964, 30); Стара Хомашиха на поле винесла косарям кислого з щавлю борщу та, мабуть, ще торішніх вівсяників. На таких харчах косарі не довго тягатимуть коси (Чорн., Визвол. земля, 1959, 71).
&́9671; Посади́ти на казе́нні харчі́ див. посади́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 28.