ХВИНТИ́ТИ, нчу́, нти́ш, недок., розм. Зазнаватися, пишатися. — Дивись ти, як хвинтить зачав! Неначе й справді пишна птиця! — Так Камінь, лежачи в пшениці, На дощик верещав (Гл., Вибр., 1951, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 42.