ХВИЦНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех. Однокр. до хвица́ти 1. Оксамитовий олень з такою силою хвицнув копитами переднього вовка, що той без духу одлетів геть (Трубл., І, 1955, 201); Довкола ноги обвилася велика сіра змія. Він хвицнув ногою, і вона злетіла в траву (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 177); Вони не помітили Сахно й Чіпаріу і були чимало здивовані, коли екзекутор, схоплений впоперек міцними руками Чіпаріу, майнув у повітрі, хвицнувши ногами (Смолич, Прекр. катастр.,1956. 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 43.