ХВІ́РТКА, и, ж. Невеликі вхідні двері в тину або в воротах. Чіпка ввійшов у двір. Галя зачинила хвіртку, защепнула й повела в свою хатину (Мирний, І, 1949, 339); Перед хаткою самотньо біліють свіжі, ще з соком ворота і хвіртка, від них навколо городу має піти огорожа, але поки що замість неї чорніє лише кілька ямок для стовпів (Стельмах, II, 1962, 287); Ми пройшли через хвіртку в залізних воротах (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 74); Хвіртка у паркані розчинилась, і в подвір’я вступила трійця людей (Смолич, Мир.., 1958, 51); Зачувши чужинців, загавкали собаки, хтось заскрипів хвірткою, затріщав тином, виламуючи патерицю від озвірілих псів (Тют., Вир, 1964, 466); // рідко. Дверцята в хліві, стайні. Рудик безнадійно махнув у просторінь рукою і нервово причинив хвіртку стайні (Кос., Новели, 1962, 151).
Стоя́ти на хві́ртці — стояти біля хвіртки. Повернув [Чіпка] назад, дивиться — на хвіртці стоїть Галя (Мирний, І, 1949, 338); Халимон стояв у себе на хвіртці і нетерпляче позирав на майдан біля церкви (Панч, Син Таращ. полку, 1946, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 43.