ХИЗУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. хизува́тися. — Я не боягуз,-— просто, без хизування сказав Іванов (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 495); Іван цього разу був без жінки і поводився більш невимушено, без хизування (Гжицький, Вел. надії, 1963, 109); Треба пливти до катера, роздивитись, тоді до хлопців. А що як не допливу? Не допливу?.. Він, Олег, не допливе?! Ще раз озирнувся, чи не підслухав хто його хизування (Ле, Клен. лист, 1960, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 54.