ХИТРИ́НКА, и, ж., розм. Деяка хитрість, кмітливість, лукавство в кого-небудь, у чиємусь характері. [Гайовий:] Які мудрі очі, яка хитринка грає в зморшках, який портрет… (Корн., II, 1955, 106); У безбрових, усміхнених очах лейтенанта Шумаков відразу помітив затамовану хитринку, що вказувала на неабияку здатність орієнтуватись у життєвих справах (Голов., Тополя.., 1965, 114).
З хитри́нкою — в якому відчувається певна хитрість, кмітливість, лукавство кого-небудь (перев. про голос, очі, погляд, поведінку тощо). У старої весело заграли розумні з хитринкою очі, і круг них позбиралися дрібненькі зморшки (Жур., До них іде.., 1952, 26); Голос у Марка зробився змовницьким, з хитринкою (Тют., Вир, 1964, 9); У «Калиновому гаю» [О. Є. Корнійчука] Н. М. Ковшик.. трохи з лукавою хитринкою (Вишня, II, 1956, 376).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 65.