ХЛОП’Я́ГА, и, ч., розм.
1. Те саме, що хло́пець 1, 2. — Треба швидше вдатися до роботи,— рішає хлоп’яга (Крим., Вибр., 1965, 326); — Та у нього працює Тарас Шевченко. Хороший хлоп’яга, талановитий, він усі малюнки Ширяєву робить (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 97); Гине бідний хлоп’яга, світом нудить, місця собі не знайде, а все через те, що хоч і поміж людей вештається, та все.. одинокий (Л. Янов., І, 1959, 165).
2. Збільш. до хло́пець 1, 2. Хлоп’яга він був здоровий.., аби вірьовка добре зсукана — за пару бичків потягне (Тют., Вир, 1964, 285); Сидів на задній лаві (щоб нікому не заступати!) високий чубатий хлоп’яга (С. Ол., З книги життя, 1968, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 86.