ХЛЬО́СТАННЯ, я, с. Дія за знач. хльо́стати і звуки, утворювані цією дією. Металася [Надія] то з балкона в кімнатку, то знов на балкон, зовсім не почуваючи хльостання крижаної зливи (Баш, Надія, 1960, 137); Горби, і кущі шипшини, і білі доми задимлені, і води суворі Волги, розсічені куль хльостанням,— видінням цим знов і знову терзався півмертвий римлянин (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 92.