ХЛЮ́ПАННЯ, я, с. Дія за знач. хлю́пати і хлю́патися та звуки, утворювані цією дією. Чути тільки хлюпання хвилі та ритмічне поскрипування кочетів (Гончар, Тронка, 1963, 234); Запанувала тиша, яку порушувало лише методичне хлюпання голубих хвиль об руде каміння (Панч, І, 1956, 50); Під снігом чоботи хлюпали в калюжах, і доводилося стримувати ходу, щоб не викрити себе тим голосним хлюпанням (Ле, Мої листи, 1945, 81); Лабораторія сповнилась хлюпанням води та дзенькотом посуду (Шовк., Інженери, 1956, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 88.