Слово "хлюст" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ХЛЮСТ, а́, ч.

1. зневажл. Хитра, спритна в своїх діях людина; пройдисвіт. — Ну, а далі, мовляв, картина ясна,— видно й так уже, що за хлюст: полигач панський. Бачив їх на своєму віку всяких мастей (Головко, II, 1957, 201); — Скрипник пише в усі редакції, що вас тут за людину не вважають,— вже тихше продовжував Віктор.— Пише уже під своїм прізвищем.— Іван Іванович зблід.— Отакий хлюст! (Автом., В. Кошик, 1954, 213); // Те саме, що бешке́тник. — Вчора вночі хтось висадив шибку в Кожушного. І вже ж кому більш, саме отаких це хлюстів робота (Головко, II, 1957, 91); // Франтувата, легковажна, розв’язна людина. Власне, він заїкувався.., це — вдаване і вважається ознакою вищого шику поміж гусарських корнетів та всяких інших буржуйських хлюстів (Смолич, Світанок.., 1953, 34); Темний костюм лежав на ньому ідеально. Плащ був перекинутий через руку, як у римського хлюста (Загреб., Європа 45, 1959, 262).

2. заст. Вид картярської гри. Не раз доходило до чуба, Як загулялися в джгута; В хлюста, в пари, в візка іграли [грали] (Котл., І, 1952, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 90.