ХОВЗЬКИ́Й, а́, е́, діал. Ковзкий. Поважно похитуючися на хвилях, суне великий ковбок. То зануриться носом під воду, то знов випне чорну спину, мов якийсь подовгастий звір ховзький (Хотк., II, 1966, 324); Петрюк охає і кидається підіймати її. Це не легко. Слабосила Маланка рветься з рук, як риба ховзька (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 188); Побачив він, на яку ховзьку дорогу попався (Фр., VI, 1951, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 103.