ХОЗА́РИ, хоза́рів і хоза́р, мн. (одн. хоза́рин і хоза́р, а, ч.; хоза́рка, и, ж.). Тюркські напівкочові племена, які в І тисячолітті н. е. жили в Південно-Східній Європі. Скіфи, а за ними готи й сармати, гунни й авари, хозари й печеніги, а потім половці,— всі вони побували тут, виживаючи одні одних з благодатного дніпро-дунайського краю (Добр., Очак. розмир, 1965, 20); Літописці відзначають, що вже у 859 році хозари збирали данину від сіверян, полян і в’ятичів срібними монетами, шкурками білок, куниць (Хлібороб Укр., 11, 1968, 37); *У порівн. Хлопчаки гралися у війну.., листям лопушняка бинтували рани.., гарцювали на палицях, як хозари (Тют., Вир, 1964, 471).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 112.