ХОСЕ́Н, хісна́, ч., діал. Користь. Скупий волів би свого м’яса Урізати, щоб бідному подать, Ніж кришку взять із скарбів своїх, Що в кліті без хісна лежать (Фр., XI, 1952, 509); — Відступи мені, бабо, той клинчик, бо ти й так не маєш із нього ніякого хісна, бо моя худоба все тобі випасе (Март., Тв., 1954, 135); Зичимо вам доброго здоров’я, щастя й довгого життя! Служити нам, чесній громаді, на хосен і шану, а собі на втіху… (Кач., Вибр., 1953, 288).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 132.