ХРАП1, а, ч. Нижня й середня частина перенісся тварини (перев. коня). В стомленій уяві Сопілки зринало все бачене за день — то хвилясті зграї пекінських качок, то роздутий храп могутнього огиря Казбека (Донч., VI, 1957, 232); На бігу Козаков метнув нищівний погляд на Македона і люто вхопив свого рисака за храп (Гончар, III, 1959, 436).
&́9671; Ма́ти храп на кого: а) сердитися на когось. Каже, же на нього отаман має храп (Сл. Гр.); б) важитися, зазіхати на когось, щось. Вони мали храп на тих коней.
ХРАП2, у, ч., розм.
1. Те саме, що хропі́ння. Йон довго не міг заснути.. Він все чогось чекав, немов усе прислухався, його дратував смачний храп і сон Маріцци (Коцюб., І, 1955, 266); Було тихо, тільки чулося, як хто хропе: од дитячого швиденького сопіння.. до грубого храпу свекрухи (Григ., Вибр., 1959, 114); Одарка вже добігла до свого двору, як почула за собою конячий храп (Ле, Вибр., 1939, 119); В цю мить цілком несподівано переляканий храп усього табуна коней підхопив на ноги бійців (Сміл., Зустрічі, 1936, 91).
2. Те саме, що хрипі́ння. — Дай мені…— йому важко говорити. Слова вилітають з його вуст з поривчастим храпом,— дай мені сказати перед смертю кілька слів (Довж., І, 1958, 102).
ХРАП3, а, ч.
1. Пристрій для піднімання вантажів.
2. Упор для зупинки або регулювання рухомих частин механізму.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 137.