ХРИПІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. хрипі́ти і звуки, утворювані цією дією. Бліде-бліде висохле лице вирисовувалося на подушці; очі, як і раніш, блищали в глибинах, а з піводкритих уст із силою виривалося хрипіння (Хотк., І, 1966, 131); Це був сохатий. Може, він був поранений, а може, біг дуже здалека, бо спотикався на кожному кроці, і Явдоха чула його моторошне хрипіння (Донч., III, 1956, 57); *Образно. Народ п’янів од запаху крові, хрипіння смерті, порохового диму (Коцюб., II, 1955, 104).
З хрипі́нням — те саме, що З хри́пом (див. хрип). Дорош чув, як тяжко, з хрипінням, сапають бійці, як в страшних, нелюдських зусиллях горбляться мокрі, гарячі спини (Тют., Вир, 1964, 321); Ніч уже за вікном. За вікном темнота. Клим з хрипінням повітря ковтає (Перв., II, 1958, 279).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 144.