ХРИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. хрипля́ть; недок.
1. неперех. Видавати горлом хрипкі звуки. Бабу Оришку знову кашель напав, і, тяжко хрипучи, грузько спльовуючи, вона почала одкашлюватись (Мирний, І, 1954, 239); Поставив [Юрчик] Марусю на ноги, а сам, як підрізаний дуб, повалився на землю. Хрипів так, що земля, здавалося, хитається, і от гине, ну, гине зараз тут же чоловік (Хотк., II, 1966, 277); У горлі йому щось булькало, він хрипів, захлинався (Жур., Нам тоді.., 1968, 51); Після вигуків здивування запанувала глибока тиша. І в цій тиші ясно було чути, як хрипить і схлипує дитина (Донч., III, 1956, 18); Змій кривавим потом вкрився, Важко дише і хрипить (Перв., Райдуга.., 1960, 171); // перев. безос. Про хрипи в грудях, горлі. Як хрипить у грудях, не буть йому в людях (Укр.. присл.., 1955, 150); Кашель угамувався, хоч у грудях все-таки сопло, хрипіло (Мирний, І, 1954, 305); Потім почав [пілот] марити, слова мішалися з стогоном, в грудях його все зловісніше булькало, хрипіло. Рожева піна виступила на губах (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 124); Огоньков схопився, став борсатися, кричав, просився, щоб його пустили додому, нахвалявся, хрипів грудьми (Тют., Вир, 1964, 388); // Видавати звуки, схожі на хрип (про предмети). Великий дзвін хрипів, неначе стара розбита сковорода (Н.-Лев., III, 1956, 193); Інколи вони [дзигарі] починали хрипіти, але зіпсовані дзвоники не дзвонили (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 99); Десь на лівому фланзі зметнулись в небо пружні хвости комети «катюш»..— Лунко,— каже капітан Чумаченко.— На хорошу погоду. Отак заводські гудки у нас над Дніпром: на дощ — хриплять, а на добру погоду — співають лунко (Гончар, III, 1959, 284).
2. неперех. Мати в голосі хрипоту, видавати замість слів, співу, крику хрип. Дяк — ні до бога, ні до людей: хрипить, кувікає та вищить на криласі та ще й плює через крилас на громаду (Н.-Лев., IV, 1956, 154); Так, вона любила школу, любила свою роботу, при якій втрачала голос, хрипіла (Коцюб., І, 1955, 312); Цигуля з Юхимом кинулись до сарая й витягли Невкипілого. Він бився в руках і не міг крикнути, лише хрипів, зціпивши зуби (Головко, II, 1957, 287); // Звучати хрипко, бути хрипким (про голос). Раптом Естерка серед дзвонів почула щось інше. Спочатку як тихий плач, а далі мов виття вітру. З часом ті згуки грубшали, хрипіли, оберталися в рик (Коцюб., II, 1955, 181); Голос вірно і правдиво служив мені і в ролях, і в концертах. В комедіях він хрипів, гарчав, присвистував і часом робився тоненьким тенорком (Думки про театр, 1955, 129).
3. перех. і неперех. Говорити, кричати, співати хрипко, хрипким голосом. — Га? що кажеш? — хрипів грек, намагаючись перекричати шум прибою (Коцюб., І, 1955, 391); З чола дзюрчала кров і заливала очі. А Василь розривав на грудях сорочку і щось хрипів (Ірчан, II, 1958, 60); — Давай! — хрипить старшина, оглядаючись і підганяючи носіїв (Гончар, Новели, 1954, 20); Бер ураз визвірився на мене своїми великими, запаленими безсонням очима і голосом, повним ненависті й дивного переляку, хрипить: — К чор-р-рту!.. Я не піду ні на яку провокацію… (Кол., На фронті.., 1959, 64); *Образно. Мертва земля, Наче раб у темниці, Спрагло хрипить: — Води! (Перв., II, 1958, 36); // неперех. Хрипко, невиразно звучати (про музичні інструменти, радіо і т. ін.). З правого боку озера, обложившись зеленим очеретом, сидів Василь і щосили дудів у зелену дудку; — дудка ревла-хрипіла (Мирний, IV, 1955, 23); [Самопал:] Грає ще [сопілка]. Стільки в бур’яні пролежала, а ще грає… Правда, трохи.. хрипить… (Зар., Антеї, 1962, 267); // неперех. Видавати характерні, подібні до хрипу звуки (про птахів). Пестропера сойка хрипіла в вершках смерек (Фр., VI, 1951, 11); Безугавно з писком хрипіли лиски (Досв., Вибр., 1959, 411).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 145.