ХРИСТИ́ТИ, хрищу́, хри́стиш, недок. і док., перех. і без додатка, заст. Хрестити. Дістав листа і од Німцевича.. Питає — чи скоро христитимемо (Коцюб., III, 1956, 138); Може, думаю, й справді мене не хрещено. Може б мені пійти [піти] до попа охреститись? Дак люде ж кажуть, що тілько малих, ще безгрішних душ христять (Барв., Опов.., 1902, 368); [Сотник (Підходить до сина, христить його і цілує):] Боже тебе благослови, моя дитино! (Шевч., II, 1963, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 147.