ХРИСТО́ВИЙ, а, е. Прикм. до Христо́с. А по Тібру із-за гаю Байдак випливає Чи галера. На галері Везуть твого сина З неофітами в кайданах. А твоя дитина Ще й до щогли прикована — Не неофіт новий, А апостол великого Христового слова (Шевч., II, 1963, 289); — Що ж воно там пишеться? бо як ти читаєш, я нічогісінько не розберу..— Пишеться, як святих мучили за христову віру, як преподобні жили в пустині, в лісах, пущах, нетрях та в кам’яних печерах (Н.-Лев., VI, 1966, 350); [Руфін:] Замість гранат блиснуло межи нами меча Христового жорстоке лезо (Л. Укр., II, 1951, 384); Він говорив лише про найневідкладніші завдання. З попових уст вони виходили як христові заповіді (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 221); // Який пропагує вчення Христа. [Єпископ:] Колись одно подружжя провинилось гріхом великим у христовій церкві (Л. Укр., II, 1951, 452); [Чернець:] Звелить бог, виросте тут скит. Як світоч христовий, освітить він навколо ведмежі стежки (Донч., II, 1956, 8); // Такий, як у Христа, власт. Христові. І він… Яким він вернеться? Блудним сином… Та на се ж треба вже нелюдського терпіння, на се треба Христового всепрощення, щоби блудний син став за вірного (Хотк., I, 1966, 47).
&́9671; Бий його́ (тебе́, її́, їх і т. ін.) си́ла христо́ва! — те саме, що Бий його́ си́ла бо́жа (див. би́ти). Бий її, сила божа, сила христова! (Н.-Лев., III, 1956, 252); Дари́ христо́ві, церк. —хліб і вино, над якими відправляється церковне богослужіння; причастя. [Старий християнин:] Де тут диякон? Розступіться, браття! Несу дари Христові й чесний хліб! (Л Укр., II, 1951, 482); Кров христо́ва — вино для причастя. Кров Христову, тобто вино, яким [піп] мав причащати паству, не розбавляв буряковим квасом (Мокр., Слід.., 1969, 133); Христо́ва неві́ста див. неві́ста; Христо́ва сестра́ — черниця. Ще сили «господньої» вистачає, щоб прогодувати триста чоловік христових сестер і прогодувати, хоч і «скудно», але так, щоб можна все-таки і хвалу всевишньому сильним голосом поперти… (Вишня, І, 1956,89); Христо́вий слуга́ див. слуга́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 148.