ХРО́КАЛО, а, с. Рибальський прилад, яким б’ють по воді, ловлячи рибу сіткою. «Хрокало» — це дерев’яна така штука, всередині видовбана, ну, як ото глечик, чи що, і надіта на довгу палицю (Вишня, І, 1956, 156); Рівно й чисто, наче розтягує хто міхи гармошки, натискуючи на самі лише баси, відлунює густий голос — так шульпотить у лозняку Біжучої риболовецьке хрокало, коли парубки женуть у невід сонну рибу (Літ. Укр., 5.II 1971, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 151.