ХРО́КАТИ1, аю, аєш, недок. Те саме, що хрю́кати. В неясному ранковому світлі табун здавався темною плямою, тільки інколи, відбившися від стада, раптом виринала голова з гілчастими рогами, і олень, хрокаючи, знову ховався в рухливій гущі (Багмут, Щасл. день.., 1959, 227); Лукії здалося, що в комірчині дужче стало чути отой незнайомий запах, схожий на псину. Але дівчина була певна, що тут був не пес. Ні, пес не хрокає (Донч., III, 1956, 68); // Видавати подібні звуки (про механізми, пристрої і т. ін.). Прогуркотіла півторатонка з глиною. Шофер давав сигнали, і сирена хрокала, як дикий гірський кабан (Донч., II, 1956, 171).
ХРО́КАТИ2, аю, аєш, недок., перех. і неперех., риб. Бити по воді хрокалом, видобуваючи глухі звуки під час ловлі риби. Напинається через річку сітка, а рибалки заїздять човнами з «хрокалами» в руках, «хрокають» — наганяють рибу… (Вишня, І, 1956, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 151.