ХРУ́МКАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех., розм. Те саме, що хру́мати. А мій газда йде передом та аж хрумкає з заїлості (Фр., II, 1950, 17); З поваги до говільниць, та й співчуваючи їм у їхньому сьогоднішньому голодуванні, обидва.. старалися якомога тихіш їсти: не хрумкати дуже, кусаючи цукор (Головко, А. Гармаш, 1971, 422); Коні хрумкають, мантачка при кожному кроці подзвякує на ремені (Томч., Жменяки, 1964, 306); Кінь подивився скоса, наставив вуха, але далі хрумкав молоденькою соковитою травицею (Смолич, Світанок.., 1953, 575); — І де він є? — запитав зацікавлено Василько, хрумкаючи зі смаком після далекої дороги кукурудзяний хліб (Турч., Зорі.., 1950, 229); Сирота вибрався із задушливої хати, побачив: лежать у траві.. грушки. Підняв, став хрумкати (Гуц., Скупана.., 1965, 246); Кінь хрумкав овес (Кос., Новели, 1962, 95); Покірно збіглися корови і смачно хрумкають траву (Сос., І, 1957, 349); Під ногами хрумкали сухенький хмиз та висхле торішнє листя (Досв., Вибр., 1959, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 156.