ХРУ́МКНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех., розм. Однокр. до хру́мкати. Залпом він вихилив свою чарку, крекнув, укинув у рот шматочок солоного огірка, хрумкнув (Загреб., Спека, 1961, 211); Нен-Сагор розправив м’язи, аж кістки хрумкнули (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 346); Хтось вийшов надвір. По тому — до вуха Федора Прохоровича разів з два долинуло, як хрумкнув пісок на залізничному насипі під чиєюсь ногою (Трубл., І, 1955, 82); Замок у сумці хрумкнув так, ніби в ній щось роздушилось (Хор., Місто.., 1962, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 157.