ХРУСТ1, у, ч. Те саме, що хру́скіт. Брязк, дренькіт, хруст..— все в одній хвилі зіллялося в дику.. гармонію (Фр., І, 1955, 230); Хотілося [Василеві] вискочити з машини, торкнутися ногами теплої рідної землі, упитися пахощами динь, послухати ніжний хруст кавуна… (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 39); Плуг з м’яким хрустом знімав з борозни чорну смужку (Панч, В дорозі, 1959, 228); Випив єдиним духом свою горілку [Половинка], з хрустом відкусив огірка, поставив склянку на стіл (Собко, Звич. життя, 1957, 23).
ХРУСТ2, у, ч., збірн., діал. Хмиз. [Мавка:] У лісі є такі провалля, заховані під хрустом та галуззям, —не бачить їх ні звір, ані людина, аж поки не впаде… (Л. Укр., III, 1952, 238); Дядько підливає в казанець з коновки воду, підкидає на багаття хрусту (М. Ол., Леся, 1960, 109).
ХРУСТ3 див. хрусти́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 159.