ХРЯП, виг., розм. Уживається як присудок за знач. хря́пати, хря́пнути. — Брешеш, сякий-такий сину! — та хряп по вікну, а воно брязь! і до одної шибки так і розлетілось (Кв.-Осн., II, 1956, 291);— Кавун — то наш піт і наша праця, а він вибере.. якнайбільшого, хряп об коліно, середину виїсть, а решту в бур’ян (Тют., Вир, 1964, 35); — Бережися ж там, дочко! — Пхі,— така весела була,— прощайте! — хряп дверима (Головко, II, 1957, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 160.