ХРЯ́СКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. перех. і неперех. Те саме, що хря́пати. В багатьох будинках не було шибок, і вітер гуляв по квартирах, дориваючи білі фіраночки та люто хряскаючи зірваними з петель дверима (Кучер, Голод, 1961, 92); Хряскав раз по раз грім, у дощовій завісі перехрещувалися криві вогненні стріли (Збан., Сеспель, 1961, 445).
2. неперех. Те саме, що хрусті́ти. Під ногами стиха хряскало вогке старе гілля (Баш, Проф. Буйко, 1946, 42); Лукаш іде в ліс; чутно згодом, як він хряскає сухим гіллям (Л. Укр., III, 1952, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 161.